БАЙКА "ПРОХОЖІ ТА СОБАКИ"

Леонід Глібов


Через левади та городи

Два кума йшло з весілля до господи.

Бредуть, балакають про щось…

Аж ось

Де не взялась Собака в біса —

Чи з-під воріт, чи із-за ліси,—

Присікалася, аж вищить…

Коли поглянуть — ще біжить,

Мабуть, з десяток чи й не більше…

Та як напали — батю мій!

Одна гаразд, друга ще гірше.

Кіндрат маха ціпком мерщій.

— Ось не займай лишень, Кіндрате,—

Тут обізвавсь до його Клим,—

Я їх натуру знаю, брате;

Відчепляться… ось ну, ходім!

Та не махай і не дивися…—

От вони йдуть собі та йдуть.

Собаки й справді унялися,

А далі стало вже й не чуть.


Отак зависливії люди

(Вони є всюди!):

Якщо завидно їм — куди!

Брехати, мов собаки, стануть…

А ти собі іди та йди:

Набрешуться та й перестануть.

Байку читають - Руслан Романов та Павло Федорченко
Художнє рішення -Анастасія Бобракова
Режисер - Сергій Городецький
Враження та ідеї учасників обговорень Розмовного клубу БайкиХАБ про зміст байки "Прохожі та собаки":
Собаки – це люди, яким аби казати навпаки. Якщо на них не звертати уваги, вони з часом припиняють.
Якщо людина робить щось без розуміння, навіщо їй це, то вона швидко перегорить.
Якщо щось робиш – то не варто звертати увагу на інших.